Ми працювали з азартом і не менш завзято проводили дозвілля
На початку серпня управлінню залізничного транспорту гірничого департаменту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» виповнилось 65 років. Зрозуміло, час зараз такий, що не до святкувань, але зовсім пройти повз цю дату теж неможливо. Тому ми звернулись до ветеранів цього структурного підрозділу підприємства з проханням поділитись своїми спогадами про роботу в УЗТ.
Іван Павлович Токарєв, колишній машиніст тепловоза, член ПМГУ:
«Управлінню залізничного транспорту Новокриворізького ГЗК я віддав 34 роки свого життя, відпрацювавши з 1970-го по 2004 рік. Починав з помічника машиніста тепловозу, а через два роки став машиністом і так до 2004 року. Возив руду, пісок, глину та багато інших вантажів – все те, що треба було в різні часи для виробництва.
У мене досі в пам’яті залишились враження про мій перший виїзд у кар’єр – він був глибокий до 300 з гаком метрів. Такі величні панорами тоді відкривались, що око не встигало все фокусувати… Також запам’яталось, коли відкривали кар’єр № 3. Тоді було дуже цікаво, захоплююче, бо техніка була на той час нова, кар’єр – теж. Так, було там спочатку важко працювати, адже колії розташовувались на глині, локомотиви часто, як кажуть залізничники, «бурились», мали певні проблеми на підйомах. Але, незважаючи на це, всі працювали з азартом, допомагали один одному, коли треба було, затримувались на роботі без будь-якого примусу.
З вдячністю за науку згадую мого першого машиніста-інструктора Олександра Губарєва, який був для нас, молодих залізничників, як батько. Приємні спогади про спільну роботу з начальником зміни Іваном Нечаєвим, машиністами локомотивів Олександром Кучеренком, Вадимом Шевчуком, диспетчером кар’єру Олександрою Левченко.
Щоб побажав сьогоднішнім працівникам УЗТ ГД у цей важкий для країни і підприємства час? Терпіння, терпіння і ще раз терпіння – ми обов’язково переможемо! За свою Вітчизну будемо стояти до кінця, які б умови нам не ставили. Я більш ніж впевнений, що все це закінчиться, все стане на свої місця, і підприємство запрацює на повну!».
Олександр Григорович Марковець, колишній слюсар з ремонту тепловозів, член ПМГУ:
«В УЗТ я працював з 1970-го по 2021-й рік з деякими перервами. Займався в основному ремонтом паливної апаратури двигунів тепловозів. Зараз, можливо, в це важко повірити, але у 1970 році я застав паровози, правда ремонтувати їх не довелось.
Згадую наші дружні бригади ремонтників з тепловозного депо, особливо в 70-х , 80-х роках. Вони тоді були великі, могли що завгодно відремонтувати, важко – не важко, та виконували все. Так, у 1976 році наша бригада налічувала 19 чоловік, і ми ремонтували по три тепловози за день!
На моїй пам’яті, начальниками депо в різний час були Іван Федорович Манко, Микола Григорович Яценко, Дмитро Іванович Остроух. Серед моїх колег з теплотою згадуються слюсар з ремонту ходової частини локомотивів Валерій Артеменко, електрик, дизеліст Микола Толкуй, слюсар з ремонту паливної системи Станіслав Русатинський.
До речі, я зараз підтримую постійний зв'язок з багатьма моїми колишніми колегами, до мене також телефонують хлопці з роботи, особливо, коли потребують якоїсь консультації чи поради.
Вважаю, зараз для них та й для всіх головне – не втрачати надію, все буде добре. Віримо в нашу Перемогу, ніскільки в цьому не сумніваємось. Зовсім скоро роботи на підприємстві буде хоч відбавляй!».
Світлана Матвіївна Лобода, голова цехкому профспілки металургів УЗТ ГД у 1984 -2007 роках:
«Я прийшла на тодішній Новокриворізький комбінат в 1971 році, працювала інженером з соцзмагання – була в ті роки така посада на підприємстві. А в 1984 році мене обрали головою цехкому профспілки. На той момент у лавах профспілки металургів УЗТ налічувалось 1600 працівників і ще плюс на обліку було 600 ветеранів війни та праці.
Чим ми займались в ті часи? Регулярно організовувались виробничі змагання колективів за вивіз мільйонної тонни руди. Найчастіше перемагали тепловозні бригади передовиків Віктора Перебийноса, Героя Соцпраці Степана Чайки. Ми також підбивали підсумки трудового суперництва між цехами та службами, а таких було 7 цехів, 4 служби.
Профспілка, крім того, активно займалась організацією культурно-масових заходів, це зокрема святкування Дня залізничника, яке традиційно ми проводили на своїй турбазі «Уют». Там організовували різні конкурси, наприклад, на краще приготування юшки, зустрічі з баскетболу, волейболу. У нашому цеху була, до речі, краща футбольна команда комбінату, її очолювали два брати – Олександр та В’ячеслав Галичі.
Мені приємно згадувати наших кращих профактивістів Анатолія Миколайовича Великого, Анатолія Володимировича Вербинця, Анну Купріянівну Оголяр, Любов Андріївну Колесник, Наталію Олександрівну Жовтую та багатьох інших.
Сьогодні у складний для всіх нас час хочу побажати працівникам підприємства витримки, непохитної віри в нашу спільну Перемогу! А тим, хто зі зброєю в руках став на захист Вітчизни – повернутись живими і здоровими в рідний колектив».