Коли допомога іншим зашита в ДНК: правила життя Миколи Мигуцького

Серед колективу ПО ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Микола Мигуцький – людина відома. Майже жодна оперативна нарада профактиву арселорівців не проходить без його активної участі: це завжди конкретні запитання, турбота про колег, прагнення вплинути на ситуацію. Небайдужий до проблем інших, Микола Мигуцький навчає так само ставитись до людей й своїх доньок.

Про те, як живе і працює в режимі «911» наш герой, в чому вбачає сенс і за якими правилами працює з людьми, розкажемо в рубриці «Профспілкові лідери».  

Ти вже гарно прожив життя, якщо серед людей про тебе чути лише гарні відгуки. У Миколи Мигуцького в цьому сенсі є чому повчитись: його авторитет та репутація серед колег беззаперечні – людина гідна найкращих слів. Про це говорили усі співрозмовники, з якими ми спілкувались про героя цієї статті. Це і не дивно, адже все своє життя він провів на коксохімічному виробництві (так-так, саме «життя», оскільки для нього робота – це вже як другий дім), і присвятив себе захисту інтересів колег.  

Прийшовши у 1988 році тоді ще на коксохімічний завод імені Коротченка простим слюсарем, наш герой одразу вступив у профспілкову організацію, очолив цеховий комітет. З тих пір вважає своїм обов’язком допомагати іншим.

На питання «Нащо вам це треба?», в сенсі – допомагати людям і жити їхніми проблемами та турботами, Микола щиро відповів: «Гарне питання. Але я зайду трошки з іншого боку. Я сімейна людина, в мене двоє доньок. І ось коли старша донька навчалася в ліцеї, її називали «911», думаю, ви знаєте, що це. Так ось до неї за допомогою звертались діти з усієї школи. Когось старшокласник образив, то йде до неї за допомогою. Мабуть, у нас це сімейне, і закладено десь на генетичному рівні – допомагати іншим. Якщо людині погано, ми маємо прийти на допомогу та поспівчувати. Якщо я піду з профспілкового життя, то це буде величезна втрата для мене. Бо ми з людьми маємо рухатися разом, спільно вирішувати проблеми», – ділиться спілчанин.

 
І в цьому – весь його характер. «Надійна людина, завжди поруч, завжди допоможе», говорять колеги.  

За 37 років роботи на коксохімічному виробництві Микола Мигуцький досконало вивчив не тільки технологію, а й людей, з якими працює. Згадує, як прийшов після навчання в коксохімічному технікумі та служби в армії на завод. Тодішній керівник цеху одразу помітив здібного хлопця і дав шанс проявитися, залучав до нової роботи, в тому числі запропонував стати профспілковим лідером. І треба сказати, що і сам Микола не просто користувався довірою вищого керівництва. А він й справді докладав максимум зусиль, щоб приносити користь на робочому місці та бути продуктивним у профспілковій роботі.

«Мені пощастило в тому плані, що коли я тільки-но прийшов на завод і почав виконувати свою роботу, а вона була рутинна, однотипна, мене почули і дали мені можливість розвиватися, вкласти свої думки, характер, пропозиції у потрібну справу. Мене перевели на дільницю вулканізації, де вже через рік були чудові результати. Якщо бригади по старій технології виконували роботи по 10-12 годин, то мої напрацювання дозволили зменшити час ремонтів до 8 годин», – згадує фахівець.

Одним словом, молодий спеціаліст виправдав очікування – починав із слюсарів, потім доріс до бригадира, старшого майстра, брав активну участь у запровадженні новітніх технологій на КХВ, очолив цеховий комітет ремонтного цеху, в якому працював багато років.  

На жаль, через повномасштабну війну, працівників серед ремонтного персоналу стало значно менше, каже профлідер, тому керівництво підприємства прийняло рішення оптимізувати підрозділ. «Пішло багато людей, але лишились дуже гарні спеціалісти, аси, які є кістяком цеху. Але нас було мало і ми просто не справлялись з усіма обсягами ремонтів. Ми були як «швидка допомога», тому назріло рішення прибрати взагалі ремонтний підрозділ, а весь об’єм робіт передати підрядній організації. Я вважаю, що це було помилковим рішенням адміністрації. Цих людей просто розкидали по різним цехам», – говорить Микола.

Внаслідок реорганізації фахівець перейшов до технологічного цеху коксохімвиробництва, де став начальником дільниці біохімії. У колективі зараз працює близько 30 людей, переважно це жінки – машиністи насосних установок, оператори управління. Підрозділ очищує технічну воду від шкідливих домішок та знову повертає її у виробничий процес. Керівнику доводиться переналаштовуватись на роботу й вирішувати нові профспілкові задачі, адже нещодавно Миколу Мигуцького знов переобрали головою цехового комітету. Це вже вшосте він здобув підтримку від колег, які довірили йому представляти свої інтереси на рівні профспілки.

«Раніше мені доводилося працювати переважно у чоловічому колективі ремонтників. Я мав досконало розібратися, чим живуть мої колеги і чим я можу бути їм корисний. Залізти в душу, в хорошому сенсі цього слова, та з’ясувати істинні проблеми. А зараз в мене новий колектив, суто жіночий, тому і перелік питань, які потребують вирішення, змінився. Наприклад, у нас працює чимало одиноких матерів, які самі виховують дітей, наших майбутніх захисників, потрібно вирішувати багато питань стосовно оплати праці. Колектив дуже хороший, чимало жінок працюють на підприємстві по 10-15-20 років», – розповідає голова цехового комітету.

І хоча за півтора місяці роботи у новому цеху профлідер ще не встиг налагодити контакт з усіма працівниками, які працюють здебільшого позмінно, але він намагається охопити своєю увагою якомога більше людей.

«Я завжди за те, щоб спілкуватись з людиною індивідуально. Звісно, мені пишуть питання і у Вайбер, і в Телеграм. Але я дотримуюсь правила, що лише при розмові один на один можна донести до співрозмовника свою позицію та потрібну інформацію. Тому звик спілкуватись наживо. Тим більше зараз колектив для мене новий, потрібно багато чого роз’яснювати, навіть, про ті ж самі оздоровчі пансіонати. Бо ціна путівок різна, але багато хто не розуміє, в чому різниця у відпочинку та умовах. Тому багато спілкуюсь особисто, по телефону, пояснюю, відповідаю на питання, агітую людей поїхати відпочити, змінити обстановку. Адже всім потрібно зняти стрес, попити водички, подихати свіжим повітрям. Тоді й працюється краще, є певний ентузіазм», – каже профлідер.

Звісно, що самому було б важко справитись з усіма профспілковими задачами. Тому надійною опорою для Миколи Мигуцького є його колеги, колектив. Він сам завжди відгукується на прохання про допомогу чи пораду, і отримує таку ж допомогу від колег, коли сам її потребує. Такий ось життєвий обмін добром – так завжди відбувається, коли людина відкрита до інших, налаштована позитивно і живе за правилами, які базуються на принципах взаємодопомоги, честі та справедливості.

«Я щасливий, тому що в мене є колектив та колеги, на яких я можу покластись. Можу подзвонити одному, другому, третьому і усі вони допоможуть. І я ніколи не відмовлю у допомозі хлопцям з інших цехів, бо у нас коксохім – це як друга родина. Не можна відмовлятися від людей. Ми маємо бути єдині, як одне ціле, як кулак. В цьому наша сила», –  переконаний Микола Мигуцький.