Командна гра

Наші спілчани, небайдужі до спорту, залишаються вірними своєму захопленню попри всі ті обставини, з якими зіткнулися українці в умовах повномасштабної ворожої агресії проти рідної країни. При цьому вони знаходять можливість не тільки для тренувальних занять, які допомагають їм залишатися в добрій фізичній формі, а й для того, щоб перевіряти свої навички з улюблених видів спорту, долучаючись до участі в серйозних змаганнях та занурюючись там у вир захоплюючої боротьби за перемогу з гідними суперниками.

Ми – це «Динамо», «Динамо» - це ми!

«Дуже приємні спогади залишились від поїздки до Полтави, де в червні цього року проходив розіграш Кубка України з волейболу серед чоловічих та жіночих команд у різних вікових категоріях, - розповідає наша спілчанка бригадир з переміщення сировини, напівфабрикатів і готової продукції конвертерного цеху Октябрина Гладун. – Ветеранська жіноча команда «Динамо» з нашого міста, за яку я граю вже не перший рік, здобула там бронзові нагороди, посівши третє місце у віковій категорії 45+».

 

За словами Октябрини, разом з нею за криворізьке «Динамо» на цих змаганнях грали і дві її добрі подруги, які теж працюють на «АрселорМіттал Кривий Ріг» і перебувають в лавах ПМГУ, - це калібрувальниця управління прокатного департаменту Ірина Веселкова та оператор поста керування з шахтоуправління Олена Гайдей. 

«На жаль, не склалося всією нашою арселорівською трійцею поїхати на ще одні всеукраїнські змагання – благодійний волейбольний турнір до Дня хрещення Київської Русі, який минулого тижня проходив у Києві. Дівчата були зайняті на роботі, тож змогла вибратися до столиці тільки я одна – на один день, скориставшись вихідним. – ділиться Октябрина. – Але нічого страшного, наших дівчат підмінили знайомі киянки, що не заборонялося умовами турніру, який проходив за правилами паркового волейболу». 

Внесок від Профспілки незламних металургів та гірників

«На цьому турнірі, що зібрав волейболістів з багатьох міст України, серед яких і переселенців з окупованих зараз територій Запорізької області та Донбасу, наша криворізька команда до числа призерів не пробилася, - продовжує свою розповідь наша спілчанка. - Та ми від такого результату зовсім не засмутилися, бо для учасників цього турніру головним було не те, яке місце вдалося зайняти, а допомогти зібрати кошти на лікування та реабілітацію одного нашого воїна-Героя, захисника України, який зазнав на фронті дуже важких поранень, - майора-прикордонника Михайла Яворського. 

Крім донатів від небайдужих людей, організатори турніру розраховували отримати  певні кошти і від проведення благодійного аукціону та лотереї, лоти яких мали складатися з різних цікавих речей, виставлених на продаж командами-учасницями.

Знаючи про це, я взяла собою для продажу на аукціоні баскетбольну форму свого сина Михайла, в якій він грав в українській Суперлізі за наш місцевий «Кривбас» в сезоні 2023–2024 років, та оригінальну декоративну чашку з ручною ліпкою – подарунок від майстрині з нашою конвертерного цеху Олени Токар. Але подумала, що цього замало і звернулася до голови нашого дільничного комітету ПМГУ Ірини Неклеси. Вона порадила підійти в профком підприємства, що я і зробила. Чесно, я навіть не очікувала, що там з такою зацікавленістю мене вислухають і відразу знайдуть, чим мені допомогти.

 
Тож велика подяка нашій Профспілці за подарункові кавові набори, прикрашені символікою ПМГУ, такі ж кепку та футболку і ще портативний ліхтарик, які склали два лоти на аукціоні під час турніру.

Все це продалося разом з лотами інших учасників і в результаті на реабілітацію Михайла Яворського, який, до речі, в минулому грав у пляжний волейбол серед ветеранів, вдалося зібрати загалом більше 175 тисяч гривень. 

Так що наша Профспілка, можна сказати, зробила свій внесок у допомогу воїну-Герою і водночас заявила про себе серед волейбольної спільноти з різних місць України як організація, що об’єднує «незламних металургів та гірників, які тримають на плечах економіку країни навіть у найважчі часи», -   саме такими словами презентували наші лоти на аукціоні організатори турніру.

Звісно, хочеться побажати нашій Профспілці і надалі долучатися до підтримки в тій чи іншій формі різних спортивних змагань та їхніх учасників з числа спілчан, а після закінчення війни – знову так же активно сприяти розвитку на підприємстві масового спортивного руху, як це було за мирних часів, коли щорічно у нас проводилася добре організована Спартакіада з багатьох видів спорту серед працівників-членів ПМГУ».

 

Захоплення спортом – у спадок дітям

Октябрина пригадує чимало радісних моментів, пов’язаних з її багаторічними виступами на Спартакіадах підприємства за волейбольну дружину конвертерного цеху. То була дуже сильна команда, яка неодноразово  ставала переможницею змагань. Кістяк її колективу складали волейболісти-чоловіки, але, як пам’ятає автор цих рядків, Октябрина аж ніяк не губилася тоді на волейбольному майданчику в солідній чоловічий компанії разом ще з однією спортсменкою, колежанкою з конвертерного – Тетяною Васильченко. Було видно, що дівчат запросили до однієї з найкращих серед цехових команд підприємства не тільки за красиві очі.

«Не уявляю свого життя без волейболу з дитинства», - зізнається Октябрина. Дійсно, до цього виду спорту вона, як то кажуть, прикипіла душею ще з тих часів, коли була вихованкою ДЮСШ №6 нашого міста. Потім мала досвід виступів на такому високому рівні, як друга ліга національної першості з волейболу. В ту пору наша героїня вчилася в інституті - нинішньому Криворізькому національному університеті. Так, надалі з кар’єрою професійної спортсменки не склалося, але Октябрина з того приводу не жалкує, бо спорт – спортом, а створення сім`ї та народження дітей – то святе. 

Після одруження вона народила двох синів, які, до речі, теж ще з дитинства успадкували від матері любов до спорту, ось тільки обрали інший його ігровий вид – баскетбол. Хлопці займалися ним як вихованці ДЮСШ №5. Щоправда, молодший син – Дмитро – зараз більше зосередився на навчанні. Він вже здобув освіту бакалавра в КНУ, тепер готується до вступу до магістратури. А ось старший – Михайло, про якого вже згадувалося, як про гравця команди «Кривбас», не виключає продовження своєї спортивної кар’єри, навчаючись зараз на останньому курсі Дніпровського державного технічного університету.

Жити – це грати…у волейбол!

«Ось тільки повернулася з одного турніру, а вже налаштовуємося з подругами-«динамівками» на інші змагання, - ділиться Октябрина. – Звісно, коли запрошують з інших міст, то поїздки туди за нинішніх часів обходяться недешево, бо жодних спонсорів у нашого «Динамо» немає, все в нашій команді тримається виключно на ентузіазмі її учасниць. 

Але за наш ентузіазм можете буди спокійними, мені, здається, у більшості з наших дівчат він просто невичерпний. Бо його постійно підживлюють,по-перше, ті емоції, які отримуєш від спортивної боротьби на кожних змаганнях, по-друге, це – відчуття приналежності до великої дружньої спільноти, яка завжди готова простягнути тобі руку допомоги за різних життєвих обставин. Це я про наш ветеранський волейбольний рух. Ось, наприклад, мій син Мишко  їздив до різних міст України на оглядини до тамтешніх баскетбольних команд. Так мої знайомі волейболісти, що там проживають, всюди його зустрічали як рідного, як кажуть, надавали дах над головою і відмовлялися брати за те будь-яку плату».

Зазначимо, що у найближчих планах Октябрини та її подруг участь у Всеукраїнських змаганнях на Кубок фізкультурно-спортивного товариства «Колос», які мають пройти восени на Закарпатті - у місті Берегове. Тож побажаємо нашим спілчанкам нових спортивних успіхів!