РМЦ-1 – 90 років!

16-го грудня ремонтно-механічному цеху №1 Ливарно-механічного заводу виповнюється 90 років! Так, цей цех почав працювати майже на вісім місяців раніше, ніж було запущено Криворізький металургійний завод з виплавкою перших тон чавуну на його першій доменній печі.

Напередодні ювілейної дати ми побували в РМЦ-1 і поспілкувалися з його працівниками.

Наш спілчанин Станіслав Улітич пов`язав своє трудове життя з першим ремонтно-механічним більше 18 років тому. Прийшов сюди після закінчення машинобудівного технікуму в нашому місті та служби в армії. Відразу приєднався до лав ПМГУ.

«Працюю я стругальником, - розповів Станіслав, - робота мені подобається. Приємно, що про рідний цех можу говорити з гордістю, бо його слава, як виробництва з унікальними технологічними можливостями  у машинобудівній галузі, як то кажуть, давно вийшла за межі нашого підприємства. Не знаю, де ще таке здатні робити, братися за такі неординарні завдання з виготовлення складних за конструкцією або нестандартних за габаритами виробів, якими в нашому цеху нікого не здивуєш. Ми тут на такому добре набили руку, завдяки наявності в нашому розпорядженні чималого парку різних верстатів, який до того ж, що дуже важливо, поступово оновлюється, поповнюється сучасною технікою.

Тільки хороше можу сказати про колектив нашого цеху, про атмосферу, яка в ньому панує. Зараз, щоправда, дуже не вистачає в ньому колег, яких призвали до армії, і які зараз в її лавах захищають нашу країну від ворога. Тільки в одній нашій бригаді таких четверо. Замінити їх на робочих місцях вкрай непросто, але ми розуміємо, що хлопцям на фронті набагато важче, ніж нам тут, у тилу. Тож ні на що не жаліємося, а намагаємося як тільки можна підтримувати наших воїнів, бути з ними на зв’язку.

Ось, наприклад, на днях було приємно поспілкуватися, хоч і на відстані, з моїм добрим товаришем, нашим колегою, який зараз служить у військах ППО на Чернігівщині. Євген, так його звуть, заспокоїв, що в нього все в порядку. До речі, думаю, що все своє життя буду йому вдячний, бо це саме він колись познайомив мене з дівчиною, яка стала моєю дружиною. Так що робота в РМЦ-1, можна сказати, посприяла тому, щоб в мене все добре склалося і в особистому житті, щоб я міг на власному досвіді дізнатися, що таке сімейне щастя.

Ну, а коли вже пішла мова про сімейні справи, то певно варто подякувати і нашій Профспілці за можливість чудово, з користю для здоров`я, провести час разом з найближчими в світі людьми, виїхавши всією сім`єю на відпочинок за профспілковою путівкою. Так, завдяки профспілці я оцінив, як гарно можна відпочивати у Східниці, в оздоровчому комплексі «ДіАнна»: спочатку я побував там сам, потім ми їздили туди вдвох з дружиною, а ось останнього разу взяли з собою і доньку Настю, яка в цьому році пішла в перший клас школи. Ви б тільки бачили, якою щасливою була там наша дівчинка, в яке море позитивних емоцій занурювалася вона, от хоча б від купання в басейні. Так що велика подяка нашій Профспілці за допомогу в справі сімейного відпочинку та оздоровлення.

Що ще приємно згадувати, пов`язане з роботою в РМЦ-1?  Як за сприяння тієї ж Профспілки до останнього часу вирувало в нас на підприємстві спортивне життя. Я змалку був небайдужий до спорту, колись займався футболом, тож завжди охоче долучався до спортивних змагань, організатором яких виступала ПМГУ. Щоправда, поки був молодшим брав участь в змаганнях як спортсмен, а потім став поступово переходити до категорії вболівальників.

Так що є до Профспілки прохання на майбутнє: маю надію в ній допоможуть нам влаштувати неймовірне яскраве пам’ятне свято, коли дійде черга відзначати вже сторічний ювілей нашого цеху! Вірю, що в той час вже ніщо не заважатиме нам влаштувати по-справжньому гучні урочистості, бо ми будемо жити в мирній процвітаючій країні!»

Ще більше років, ніж Станіслав, працює в РМЦ-1 машиністкою на крані  Ірина Костікова, яка теж є нашою спілчанкою. Її стаж роботи тут вже перевищує 20 років.

«Дружній у нас колектив, в якому приємно спілкуватися з колегами і поза роботою, і мене це особливо тішить, бо за специфікою моєї роботи доводиться працювати на дистанції від інших працівників, перебуваючи в розташованій на висоті крановій кабіні, - поділилася Ірина, - Подобається, що працюю доволі недалеко від чоловіка: він є співробітником центральної електротехнічної лабораторії «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Ніколи не сумнівалася, чи варто перебувати в лавах Профспілки. Одна лише допомога від неї щодо оздоровлення чого варта! Я особисто дуже вдячна ПМГУ за можливість поїхати на курорт всією сім’єю ( а у нас з чоловіком дві доньки), отримавши туди путівку за пільговою вартістю. Звісно, така можливість надається не кожного року, але скористатися нею й десь раз на три роки, як це, зазвичай, випадає, мені, здається, - це дуже добре».

А ось Олександр Шевченко, який працює верстатником широкого профілю,  приєднався до колективу РМЦ-1 лише трохи більше півроку тому.

«Я вчуся на третьому курсі Криворізького національного університету, на факультеті галузевого машинобудування за спеціальністю «інженер-конструктор» , - розповів Сашко, - Я ще був першокурсником, коли до нашого університету прийшов на зустріч зі студентами начальник РМЦ-1 Євген Гречаний. Послухав я його розповідь про цей цех і мені здалася цікавою пропозиція, з якою він звернувся тоді до нас, студентів: «Приходьте в наш цех на роботу, будемо раді такому молодому поповненню!». Одначе незабаром розпочалася війна, через що з працевлаштуванням в РМЦ-1 довелося почекати. Але цього року таки все склалося і мене взяли на роботу в цей цех.

Графік роботи тут зручний, тож проблем з тим, щоб і працювати, і паралельно встигати вчитися у виші, я не відчуваю. Не загадаю, що буде після закінчення університету. Але можу зізнатися, що, як говориться, лежить у мене душа до того, щоб працювати за токарним верстатом. Колектив тут гарний, є у кого повчитися, до кого звернутися за порадою при якихось складнощах. Можеш бути впевненим, що тобі допоможуть, підкажуть, як краще зробити. І це мені подобається».

«Так, у нашому цеху є майстри своєї справи, як то кажуть, природжені наставники для молоді, у яких є справжній талант щодо передачі свого багатющого досвіду, - підтвердив виконуючий обов’язки голови дільничного комітету ПМГУ, механік цеху Андрій Ватаманюк. -  Серед таких «аксакалів» відразу згадується мій колега, механік, що відповідає за верстатне та ковальське обладнання, в той час як я – за кранове, Олександр Червотока. Він працює в нашому цеху вже більше 40 років. І я йому дуже вдячний за науку, яку міг проходити, працюючи поряд з ним. Ще більше років, ніж він, працює в нашому цеху ще один «старійшина» - старший змінний майстер Володимир Павленко.

Те, що наш колектив поповнює тямуща, перспектива молодь, як Сашко Шевченко, звісно, радує та додає нам оптимізму в тій ситуації, коли ми залишились без багатьох досвідчених працівників внаслідок мобілізації, що триває в нашій країні. Так, після початку війни вже 47 представників нашого цеху було призвано до армії. Серед них і мій попередник на чолі нашого дільничного комітету ПМГУ Микола Боровський.

На жаль, є в нас втрати: загиблі та зниклі без весті. Дуже хочеться, щоб таких втрат більше не було. Тому, чим тільки можемо, намагаємося підтримувати наших колег, які стали воїнами. Збираємо на волонтерських засадах ту допомогу, яка їм потрібна. І велика подяка нашій первинці ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» за ту увагу, яку від початку війни вона постійно виявляє по відношенню до наших мобілізованих спілчан. Завдяки турботам Профспілки наші колеги-фронтовики змогли отримати дуже багато корисних і вкрай необхідних речей: від спальних мішків та термобілизни до бронежилетів та касок.

Дуже хочеться, щоб наші колеги якнайскоріше повернулися з пекла війни додому, до рідного колективу. І тоді, коли це станеться, не потрібно нам буде чекати наступного ювілею в житті цеху, щоб мати гідний привід для святкового настрою. Повернення з війни наших Героїв вже саме по собі стане для всіх нас справжнім великим святом!