Сергій Вьюннік: «У складі такої команди завжди є наснага до профспілкової роботи»

В ПО ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» знають бригадира слюсарів-ремонтників з сортопрокатного цеху №2 Сергія Вьюнніка як одного з найдосвідченіших серед голів дільничних комітетів Профспілки. Дійсно, вперше на цю відповідальну громадську посаду Сергія обрали ще 15 років тому. З тих пір колеги-спілчани під час всіх звітно-виборчих профспілкових кампаній незмінно висловлюють Вьюнніку свою довіру.

До речі, мова тут йде про колектив, який налічує півтори сотні спілчан – працівників дрібносортного стану №4 СПЦ-2. Деякі цехові організації у складі нашої первинки за чисельністю є меншими, ніж дільничний осередок ПМГУ, який очолює Сергій Вьюннік.

Як згадує Сергій, в СПЦ-2 він прийшов ще молодим 22-річним парубком, дослухавшись до порад своїх батьків, які працювали в одному будівельному управлінні, що виконувало чимало робіт на замовлення тодішнього комбінату «Криворіжсталь». Було це в 1998 році. Спочатку влаштувався прибиральником гарячого металу, але швидко зрозумів, що це – не його, і перевівся в слюсарі-ремонтники. А ось з цією професією відразу зріднився, і з роками як її представник здобув в цеху такий авторитет, який вивів його і в бригадири, і в профактивісти.

«Наш четвертий стан стабільно працює і в умовах нинішньої війни. Замовлень на випуск різної прокатної продукції від споживачів нашого металу вистачає, - розповідає Сергій. – Так що роботи вдосталь і у нас – слюсарів-ремонтників, тим більше, що в моїй бригаді, наприклад, на сьогодні залишилось троє людей замість дев`яти за штатним розкладом. Ми спеціалізуємося на ремонті привалкової арматури. І хоча нелегко – при такому обсязі роботи, але розуміємо, що час зараз такий – маємо працювати і за колег, яких від початку війни призвали до українського війська, а це тільки на нашому стані близько 40 людей.
Тож нічого – справляємося, бо хлопці у нас в бригаді  - це справжні професіонали, і зварювальники, і різальники, і в усьому іншому, що потрібно вміти в нашій ремонтній справі, - добрі мастаки».

 

«Дуже чекаємо на повернення в рідний цех наших мобілізованих товаришів, - говорить Сергій, - а поки вони служать та воюють намагаємося їх всіляко підтримувати, допомагати їм. Дякуючи нашій Профспілці, ми чого тільки їм не передавали: і шоломи, і бронежилети, і багато інших речей, дуже потрібних в воєнних умовах.
Я особисто цим чимало займався від початку війни і продовжую, як то кажуть, тримати на контролі цей напрямок профспілкової роботи. Намагаємося постійно підтримувати зв'язок з нашими хлопцями-військовими. На жаль, не обійшлося у нас без втрат. Один хлопець з нашої бригади ще з 2023 року значиться серед зниклих безвісти, а ще один, який раніше у нас працював, - загинув».

А ось за мирних часів Сергій Вьюннік як член цехкому СПЦ-2 був зосереджений на спортивній роботи. Це для нього було дуже близьким, бо до спорту він завжди був не байдужим, в молоді роки займався футболом, грав за одну з місцевих аматорських команд, що брала участь в різних змаганнях, переважно, на рівні міста та області.

В ті роки за ініціативою тодішнього голови цехкому СПЦ-2 Олега Гуди в цеху щорічно влаштовували змагання з настільного тенісу, більярду тощо, спортсмени-спілчании з цеху активно долучались до Спартакіади підприємства.

Сьогодні в СПЦ-2 багато уваги приділяється питанням охорони праці, щоб запобігти нещасним випадкам на виробництві, які, на жаль, ставалися останнім часом. І голова дільничного комітету ПМГУ, звісно, не може стояти осторонь такої роботи. За словами, Сергія колись він був громадськими інспектором з охорони праці і набуті тоді знання добре закарбувалися в пам`яті, тож стають в нагоді і зараз.

«Коли мене вперше обрали головою дільничного комітету я відразу відчув , що приєднався до дуже дружньої згуртованої команди, - ділиться Сергій. – В довоєнні часи у нас була традиція всім профактивом виїжджати на відкриття літнього сезону на базу відпочинку підприємства в Мар`яновці. Такі поїздки дуже зближували, сприяли більш злагодженій нашій роботі, як то кажуть, на профспілковій ниві.

Приємно було чимало років працювати в нашому цехкомі, який очолював Олег Гуда. Зараз у нас в цехкомі головує Ганна Бобурчак, але атмосфера серед профактиву залишається такою ж, як і раніше, заснованою на взаємовиручці.

Моїми першими і надійними помічниками в профспілковій роботі є профрупорги, серед яких особливо хочеться виділити профгрупорга четвертої бригади оператора стана гарячої прокатки Дмитра Микоца. Це справжній «аксакал» серед наших профактивістів, скільки його знаю, він завжди був профгрупоргом з незаперечним авторитетом серед колег-спілчан.

Тож поряд з такими людьми, як би ти не втомлювався на роботі, виконуючи свої професійні обов’язки, завжди є наснага займатися профспілковими справами».