Тетяна Бондаренко: «Мій колектив – це моя друга родина»

Впевненість у собі та своєму виборі – риси, які притаманні справжнім професіоналам. Вже за манерою спілкування, спокійним голосом та почуттям гумору, розумієш, що перед тобою людина, яка знайшла себе в цьому житті, наповнена, реалізована і готова ділитися з іншими своїм досвідом та знаннями. Саме таке враження склалося після розмови із нашою спілчанкою, лаборантом з фізико-механічних випробувань рудовипробувальної лабораторії гірничого департаменту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Тетяною Бондаренко.

Ми продовжуємо нашу рубрику «Жіночий портрет», в якій ділимося історіями спілчанок. Вони працюють на підприємстві десятки років, навчаються, будують кар’єру, вкладають сили та знання у розвиток себе та своїх колективів. Сьогодні – про одну із них.

Мрії з дитинства

«Яка цікава особистість», – подумала я вже після першого питання до співрозмовниці. Зазвичай, одразу починаю розмову з героїнями публікацій із традиційних запитань – де навчались, як прийшли на підприємство… А тут чомусь захотілось трохи розпитати про дитинство. Саме в цей період у людини формується характер, і можна багато чого зрозуміти про неї.

«Дитинство в мене було дуже щасливе, – каже Тетяна. –  Я росла у прекрасній родині. Мама – медичний працівник, а  батько працював на залізниці, але життя так складалося, що йому багато де доводилося працювати, в тому числі й на нашому підприємстві. У мене є молодший брат, який також працює в «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Наче нічого незвичайного, але ось неочікувано для себе отримала оригінальну відповідь на просте питання: «А ким ви мріяли бути в дитинстві?». Ніколи не здогадаєтесь! Тетяна Бондаренко мріяла вивчати кримінальне право і стати криміналістом. Полюбляла читати детективи, дивитися по телебаченню популярні на ті роки розслідування та детективні історії й бачила себе в цьому. Але на той час у родини не було можливості навчати доньку у юридичному виші, тому Тетяна пішла навчатись у коксохімічний технікум. Аналітичні здібності реалізувала у навчанні на хіміка-аналітика.

Перші робочі дні

Після закінчення технікуму з відзнакою 19-річна дівчина хотіла знайти гарне місце роботи, в ідеалі –  потрапити на металургійний гігант за спеціальністю. Втім на той час на КМК була лише вакансія у Центральній заводській лабораторії, яка обслуговувала дробарні та рудозбагачувальні фабрики. Масштаби виробництва та умови праці не злякали молоду спеціалістку, але враження про перший день на підприємстві досі у пам’яті, хоч і минуло більше 20 років.  

«Коли я тільки прийшла влаштовуватися, мені сказали – будеш працювати в лабораторії. Я ж думала, це буде хімічна лабораторія, як в технікумі. А виявилось, що це лабораторія в самому серці виробництва, де працюють величезні механізми, шумно. Показали мені, де я маю працювати. Думали, можливо, я злякаюсь. Але мені потрібно було десь працювати, не хотіла сидіти у батьків на шиї, хотіла сама заробляти, тому мене це не злякало, хоча і було геть нове. Я про таке ніколи не чула, не бачила, і йшла всліпу, так сказати», – згадує героїня.

Тетяна Бондаренко стала наймолодшою в колективі. На щастя, колектив був чудовий, і одразу знайшлася людина, яка підхопила юне дівча і навчила усім професійним навичкам.

«Я хочу сказати величезне дякую людині, яка мене всьому навчала і яку я глибоко поважаю. На жаль, ми зараз рідко спілкуємось. Це високий професіонал своєї справи, людина, яка передала мені купу знань і я завдячую їй за те, що знаю на сьогодні. Це – Наталія Іванівна Ладуха. На той час вона працювала бригадиром у нашому колективі. Вона була мені і за маму, і за наставника», – ділиться Тетяна.  

Молода працівниця швидко схоплювала знання. Навчалась буквально на ходу – цікавилась усім, що відбувалося навколо.

«Я б не сказала, що мені було складно, – зізнається Тетяна. – Була молода, завзята, мені все було цікаво. Ходила, дивилася, щось записувала, щось запам'ятовувала, перепитувала, якщо мені було незрозуміло. Але сказати, що щось геть мені було незрозуміло, то такого не було. Складно, мабуть, було більш психологічно, бо треба було звикнути до спецодягу, бруду та шуму, але це все швидко минулося. Всьому навчилась і до всього звикла. Згодом пішла навчатись у металургійну академію і здобула вищу освіту. Це стало ще одним приводом для гордості за себе».

 

Принципи роботи у команді

    Зараз Тетяна вже сама є бригадиром і відповідає за організацію роботи лаборантів.

«Ми обслуговуємо фабрики. Коли виникають якісь спірні питання по технологічним процесам, ми проводимо аналізи, дослідницьку роботу, вивчаємо склад концентрату», – розповідає спілчанка.  

У лабораторії суто жіночий колектив, злагоджений та спрацьований за роки спільної роботи.

«Ми вже настільки добре знаємо одна одну, що можна сказати, що мій колектив – це друга родина. Вже і діти виросли, і стільки різних подій відбулось у житті кожної, і поганих, і хороших… Відомо ж, що ми більше часу проводимо на роботі, ніж вдома.  Тому я дуже хочу відмітити зараз людей, з якими безпосередньо проводжу більшість часу на роботі – це Юлія Скрипка та Світлана Корецька, це люди, з якими ми вже 20 років працюємо разом і яким я безмежно довіряю.  Мені з ними комфортно, цікаво, вони великі спеціалісти в нашій справі. За ці роки ми вже багато чого пройшли, і разом, і по окремості. Своїм колективом я дуже задоволена», - каже Тетяна.  

 

    Зараз у команду прийшли дві нові співробітниці, яких старші колеги  навчають та передають їм свій досвід, зокрема, навчають головному принципу в роботі цього колективу – підтримці та взаємовиручці. За словами Тетяни, хоча кожен і робить свій шматок роботи, проте працюють усі на загальний результат. Тому важливо, щоб працівник виконував свою роботу сумлінно.

«У себе в бригаді я прагну, щоб кожен ставився до іншого з взаємоповагою та надавав підтримку. Якщо ти чогось не знаєш або не розумієш, завжди є хтось поруч, хто має більший досвід, більше знає, і завжди треба запитати. Цього нічого соромитись, навпаки, це добре для кінцевого результату. Тому взаємовиручка, взаємоповага – нікуди без цього. Взагалі дівчатам кажу, що добре, що ми товаришуємо, але на роботі головне – добре виконувати роботу. Тому ми можемо дружити, можемо не дружити, але поважати один одного просто зобов'язані».

 

Профспілкова робота

Вже більше 20 років Тетяна Бондаренко у профспілці металургів та гірників. Як тільки прийшла на підприємство, молоду дівчину одразу призначили громадським інспектором з охорони праці. Зараз вона – профгрупорг та за потреби допомагає з різними дорученнями колегам із цехового комітету профспілки.

«Тетяна в профспілці з самого початку своєї праці на підприємстві. На мою думку, вона чесна і справедлива людина. На її підтримку можна розраховувати, у роботі дуже відповідальна, вміє знайти підхід до людей», –  каже про колегу Лідія Єфімова, інженер-технолог 1 категорії рудовипробувальної лабораторії, заступник голови цехового комітету управління гірничого департаменту.

    За словами Тетяни, для ефективної роботи з людьми представнику профспілки потрібно мати хоча б мінімальний набір якостей – бути комунікабельним, мати бажання щось робити для інших, вміти слухати та чути іншого.

    «Я вважаю, що представнику профспілки важливо не просто прийти до людей, щоб тебе послухали, покивати головою і піти далі. Треба вміти почути іншого і намагатися щось змінити на краще, – каже Тетяна. –  В цьому плані мені імпонує діяльність заступниці голови цехового комітету управління гірничого департаменту Лідії Єфімової. Людина на своєму місці. Один, знаєте, послухає, поспівчуває і далі не піде. А треба бути такою людиною, що незважаючи ні на що, пішла, домовилася, десь із кимось переговорила. Потрібне велике бажання, мабуть, цим займатись, допомагати і отримувати за це моральну насолоду».

 

Про особисті мрії

Зараз Тетяна опікується не тільки роботою та колективом, а найбільше – майбутнім сина, який закінчив з відзнакою 9-й клас.

«Йдемо далі в 10-й, у нас дуже багато планів на майбутнє і я б дуже хотіла, щоб мій син отримав освіту, про яку він мріє. Він хоче навчатись на IT-спеціаліста, і скоріше за все, це буде не тут, а за кордоном. Це йому подобається і вдається, тому я вірю у найкраще майбутнє для свого сина. І звісно, мрію, щоб найскоріше закінчилась війна у нашій країні і настав мир. Мрію, що нарешті зможемо знову всією родиною вільно подорожувати, насолоджуватись морем та пляжами в Італії чи Іспанії, де я мрію побувати», – поділилася наша спілчанка Тетяна Бондаренко.