За такої підтримки – нас ніколи не здолати!
З нашим спілчанином, нині воїном 43-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України, Сергієм Богдановим ми познайомилися в профкомі ПО ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», куди він завітав у справах, добре знаючи з власного досвіду, як в первинці ПМГУ турбуються про підтримку спілчан, котрі в період повномасштабної ворожої агресії стали до лав оборонців рідної землі.
На мирне виробництво – з армійським досвідом
Як розповів Сергій, за мирних часів, останні більш ніж 20 років, він працював в кисневому виробництві підприємства машиністом компресорних установок. Прийшов туди на роботу ще в 2002 році, маючи диплом спеціаліста з обслуговування обладнання названого виробництва, отриманий після навчання в криворізькому коксохімічному технікумі. Ось тільки шлях від студентської лави до роботи за набутою в технікумі спеціальністю для Сергія виявився доволі довгим.
Справа в тому, що після технікуму його призвали на строкову службу в тодішню – ще радянську – армію, під час якої йому запропонували продовжити службу позастроково. І Сергій погодився стати професійним військовослужбовцем. Отримавши звання прапорщика, він прослужив в армії загалом півтора десятка років, серед яких останні вісім – вже в українській армії, в зенітно-ракетному полку зі складу розквартированої тоді в Кривому Розі 17-ї танкової дивізії (нині – бригади).
Привід згадати про мирну спеціальність, якій колись навчався в технікумі, для Сергія настав, коли в нашій країні взялися за суттєву реорганізацію збройних сил, що супроводжувалася значним скороченням їхнього особового складу та розформуванням окремих частин та підрозділів. Зокрема, не пережив той час і зенітно-ракетний полк, в якому служив Богданов. Отак, доля і навернула його на той професійний шлях, яким він збирався піти в свої юні роки, поки не потрапив до армії.
Став до лав захисників України разом з сином
Коли в 2022 році розпочалася повномасштабна війна, Сергій, попри те, що мав право на відстрочку за сімейними обставинами, відразу пішов до військкомату, вважаючи, що це його обов’язок – приєднатися до лав захисників України з огляду на свій чималий досвід у військовій справі. Але йому сказали почекати. І тільки через рік – в березні 2023 року – його таки призвали за мобілізацією до лав ЗСУ.
Богданова зарахували до складу 43-ї бригади, яка тоді формувалася у Дніпрі. В серпні того ж року новостворену бригаду відправили на фронт – на Харківщину, де вона зараз і тримає оборону на куп’янському напрямку.
З гордістю Сергій розповідає про свого сина Володимира, який зараз теж захищає рідну країну від ворога. Він як доброволець приєднався до лав ЗСУ ще на самому початку війни. Як кулеметник бив загарбників на багатьох найгарячіших ділянках фронту, де точилися найбільш запеклі бої. Звільняв від окупантів Харківщину, брав участь у героїчній обороні Бахмута та Авдіївки на Донеччині. Був контужений, але, слава Богу, обійшлося без поранень. Зараз разом з побратимами з 54-ї окремої механізованої бригади Богданов-молодший відбиває наступ окупантів на покровському напрямку, можна сказати, на останньому оборонному рубежі перед рідною Дніпропетровщиною.
Там дуже тяжко, але є те, що додає сил
«На фронті сьогодні всюди дуже тяжко, - говорить Сергій, - Ворог без упину б`є по наших позиціях та найближчих тилах всім, чим тільки можна. І КАБами з літаків закидує, і роями FPV-дронів не дає спокою. Все це, звісно, ще як давить на психіку, навіть, коли ти не на «нулі». В таких умовах, як у нас кажуть, мимоволі відчувають потребу закурити і ті, хто раніше ніколи цигарок до рук не брав».
Саме з дронами різних типів, які перебувають на озброєнні української армії, - і з тими, що літають, і з тими, що їздять по землі, і має справу Сергій Богданов.
«Раніше ми називалися службою експлуатації безпілотних систем, а потім ми стали службою авіації та ППО в складі нашої 43-ї бригади, - пояснює Сергій. – Я як начальник групи зберігання озброєння та техніки займаюся логістикою. Моє завдання полягає в тому, щоб отримати від постачальників потрібне на фронті майно, ті ж дрони та засоби РЕБ, та доставити все це безпосередньо в бойові підрозділи, де воно буде використане на полі бою».
На перший погляд, може здатися, що такі поїздки в плані небезпеки аж ніяк не порівняєш, скажімо, з участю в штурмових діях, але, насправді, і тут є присутнім чималий ризик. По-перше, прифронтові дороги постійно ворогом обстрілюються, а, по-друге, їхній стан сам по собі створює ще той екстрим, особливо, якщо перевезенню підлягає вибухонебезпечне майно.
За словами Сергія, під час таких поїздок він навчився абстрагуватися від відчуття постійної загрози за допомоги…гучної музики з автомобільного програвача. А, взагалі, найкраще всього допомагають зберігати самовладання у фронтових умовах приємні спогади з довоєнного минулого.
Сергію приємно згадувати зовсім інші поїздки, ніж ті, які сьогодні наповнюють його армійське життя. Це – організовані Профспілкою для своїх спілчан та членів їхній сімей екскурсійні тури до Умані та Запоріжжя, в які він їздив, поїздки на відпочинок за профспілковими путівками, наприклад, до санаторію в місті Саки в Криму, де тоді ніхто і гадки не мав про можливість ворожої окупації.
Але, звісно, і в сьогоденні теж є те, що додає сил та витримки. Це і зустрічі на фронтових шляхах з безстрашними відчайдухами з третьої штурмової бригади та з супермотивованими спецпризначенцями з бригади «Азов», які надійно прикривають фланги твоєї бригади. І коли ти бачиш, які «світлі голови» служать поряд з тобою: і провідний айтіщник з відомої на всю країну компанії, і доцент з університету міжнародних відносин. А головне – це щоденне підтвердження того, що про тебе і твоїх побратимів пам’ятають в тилу: і колеги з роботи, і в рідній Профспілці, і численні волонтери та тисячі інших небайдужих співвітчизників та земляків, які намагаються всіляко вас підтримувати.
Велика подяка всім, хто допомагає!
«Знаєте, в нашому кисневому виробництві склався дуже гарний, дружній колектив. Коли розпочалася війна, всі почали збирати різні речі, гроші, ліки, їжу для наших військових, для поранених хлопців, яких стали привозити з фронту до міста, - ділиться Сергій. – Так, ось таке саме щире бажання чим тільки можна допомогти оборонцям України ми зараз бачимо з боку більшості місцевих мешканців на Харківщині. Звісно, трапляються деякі виключення. Але після пережитої російської окупації, настрої серед тамтешнього населення дуже змінилися у порівнянні з довоєнним часом. Поки там хазяйнували загарбники, місцеві жителі стільки надивилися та натерпілися, що тепер і чути не хочуть ні про який «руський мир».
Багато нам допомагають тамтешні сільські громади, і, навіть, тамтешні цигани, або, як вони самі себе називають, роми. Так, наприклад, ми дуже вдячні саме ромській спільноті за допомогу у придбанні дуже потрібних нашім хлопцям на передовій приладів нічного бачення».
Сергій пригадує, як багато чого не вистачало воїнам його бригади на перших порах після її створення: і спорядження, і озброєння з технікою, і досвіду, хоча до складу новоствореної частини і потрапило чимало колишніх військовослужбовців, які колись разом з Богдановим служили у криворізькій танковій дивізії та звільнилися в часи її реорганізації в бригаду.
Тоді будь-яка допомога від небайдужих співвітчизників, від волонтерів була особливо цінною.
«Мені особисто дуже прислужилися ті речі, які пересилала дружина, отримуючи їх від нашої Профспілки. Це були і спальник, і термобілизна, і плащ-намет…Загалом, мене забезпечили всіма тими речами, які закуповувала наша первинка ПМГУ спеціально для потреб своїх спілчан, які, як і я, стали до лав ЗСУ. І за таку турботу, звісно, Профспілці – велика подяка», - зазначає Сергій.
Чимало проблем було спочатку з дронами, які на сьогодні перетворилися в один з найефективніших видів озброєння в умовах сучасної війни. Їх було мало, ніхто до пуття не знав, як їх правильно використовувати, як налаштовувати для виконання бойових завдань.
І тут вирішальне значення мала допомога, яку в новоствореній бригаді почали отримувати від волонтерів. Так, наприклад, у відомому на всю країну благодійному фонді Сергія Притули взялися безкоштовно «прошивати» для бригади дрони, тобто встановлювати на них потрібне програмне забезпечення. З цим Фондом бригада продовжує і зараз тісно співпрацювати.
«Так що мені випало особисто познайомитися і з Сергієм Притулою, і з його тезкою – Сергієм Стерненком – ще одним дуже відомим лідером волонтерського руху в Україні. І фонд Стерненка також дуже багато нам допомагає, - розповідає Сергій Богданов. – Серед наших надійних партнерів зараз і інші всеукраїнські благодійні фонди – «Повернись живим», «Берегиня», чимало приватних компаній, назви яких я не можу розголошувати.
Приємно, що про своїх земляків, а криворіжців чимало у складі 43-ї бригади, не забувають у нашому рідному місті. Багато нам допомагають Рада оборони міста, яку очолює Олександр Вілкул, криворізькій благодійний фонд «Знешкодження».
Загалом, якщо взяти наше забезпечення озброєнням та технікою, то сьогодні воно складається десь приблизно порівну з того, що закуповує для нас за державні кошти Міноборони, і з того, що ми отримуємо завдяки волонтерській допомозі».
Вражаючий ефект
«Зараз вже важко уявити, як би ми воювали без дронів та засобів РЕБ, - продовжує Сергій. - Ті ж FPV-дрони, які в наш час масово використовуються, перетворилися на дуже ефективну зброю. Коштують вони зовсім недорого, такий квадрокоптер можна придбати за 20-30 тисяч гривень, а ось вивести з ладу він здатен набагато дорожчу техніку. І для живої сили ворога він становить велику загрозу не тільки на відкритій місцевості, як може дехто вважає, від нього і в бліндажі не завжди сховаєшся».
Сергій пригадує, які емоції відчував, коли хлопці з бригади вміло використали його перший дрон, який він придбав за власні кошти, і підбили ним ворожий танк вартістю не менше, ніж кілька сотень тисяч доларів.
За словами Богданова, на сьогодні бригада має на озброєнні різні види дронів: і повітряні, і наземні, і українського виробництва, і закордонного – поставлені західними партнерами. При цьому дуже добре себе зарекомендували вітчизняні «Лелеки», які використовуються для повітряної розвідки, «Фуріїї», яких називають очами артилерії. Є й такі новинки, зроблені в Україні, які ще тільки чекають на випробування в бою і обіцяють стати для ворога, як сподівається Сергій, дуже неприємним сюрпризом.
«Так що, як би важко не було нам на фронті, але коли відчуваєш таку підтримку тилу, про яку я тут розповідав…То, попри все, в душі залишається непохитною вірою в те, що ворогам нас ніколи не здолати», - немов підсумовуючи нашу бесіду, впевнено говорить Сергій.