За велінням серця та покликом душі
Серед спілчан ПО ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» є чимало людей, яким не потрібні ніякі запрошення, щоб долучатись до суспільно-корисних, добрих справ. Вони звикли робити це з власної ініціативи, як то кажуть, за велінням серця та покликом душі, в яких немає місця для принципу «моя хата скраю».
Що дає наснагу таким людям знаходити собі заняття, які потребують не тільки часу, зусиль, а й витрат з власного гаманця, хоча аж ніяк не скажеш, буцімто там грошей «кури не клюють»? Відповідь на це питання проста. Якщо любов до Батьківщини для тебе – це не щось занадто абстрактне та пафосне, а почуття, не менше сильне та реальне, ніж любов до найближчої рідні, якщо ти маєш бажання жити з рідною країною одним життям, то, звичайно, ти не зможеш залишатися байдужим, коли в твоїй країні хтось потерпає від якоїсь біді, опинився в скрутному становищі, з якого дуже важко йому самотужки вибратися.
Про все це свідчить, зокрема, розповідь нашої спілчанки та відомої на підприємстві волонтерки Оксани Афанасьєвої, яка працює менеджером у службі з впровадження міжнародних та корпоративних проєктів (службі WCM, як часто її називають) департаменту з охорони праці, промислової безпеки та екології.
За словами Оксани, свого часу вона та її чоловік Віталій, попри те, що мають власних дітей, вирішили також допомагати вихованцям Будинку дитини, розташованого в нашому місті на бульварі Маршала Василевського. Вони дізнавалися, в яких речах там є потреба, за можливості щось з того купували та передавали тамтешнім діточкам. Ось так і набула Оксана першого досвіду на волонтерській ниві.
«Щоправда, для нас з чоловіком то все ж була така собі особиста справа, про яку ми ніде особливо не розголошували, тож нам і на думку не спадало, що може варто спробувати знайти якихось помічників, однодумців, готових до нас приєднатися, - розповідає Оксана. – Все змінилося після 24 лютого минулого року, коли відбулося повномасштабне вторгнення ворога в нашу країну. Ось тоді я дійсно відчула себе часткою широкої волонтерської спільноти, яка, об`єднуючи в своїх лавах всі більше і більше людей, розгорнула активну діяльність з надання допомоги Збройним силам України.
Вже в перший день війни мій безпосередній керівник на роботі, керівник нашого підрозділу Святослав Кузьменко повідомив, що вирушає на фронт, позаяк там дуже потрібні люди з бойовим досвідом, а він його якраз мав ще з 2014 року, коли брав участь в АТО на Донбасі. Мій чоловік Віталій теж хотів відразу їхати на фронт, та зважаючи на відсутність у нього військового досвіду, приєднався до місцевої Тероборони. Він був в першій десятці тих, хто до неї вступив.
Ще однім воїном серед найближчих мені людей став мій молодший брат Сергій. Хоча початок війни застав його в Польщі, де він працював, Сергій вирішив терміново повернутися в Україну, щоб захищати її від ворога.
Тож хіба я могла за таких обставин сидіти, склавши руки, і лише молитися за наших воїнів? Не той у мене характер…Хотілося щось роботи. Тому разом з батьком Святослава Кузьменка Олександром Борисовичем, який мав схожий бойовий настрій, незважаючи на свій 70-річний вік, ми поїхали в штаб нашої криворізької Тероборони, вийшли на її командування, щоб дізнатися, чим можемо допомогти. Виявилося, що потрібно майже все, бо в перші дні хлопцям з тільки-но створеної ТрО бракувало і одягу, і їжі, і інвентарю для облаштування бліндажів та блокпостів.
Спочатку ми відвезли їм все те, в чому була потреба, що змогли знайти в себе вдома. А потім я стала розміщувати пости в соціальних мережах, де писала які речі необхідні нашій Теробороні і закликала людей допомогти, хто чим може. Відразу відгукнулися знайомі, які тримають власне кафе, і так ми подбали про харчування наших хлопців. Далі підключилися інші знайомі, серед них і ті, що проживають за кордоном, і почали надсилати гроші, за які ми стали закуповувати необхідні речі.
Ось так і розпочалася моя вже більш офіційна волонтерська діяльність, нам, навіть, спеціальну перепустку видали, щоб ми могли завозити все, що зібрали та придбали, до місця розташування ТрО. І тут хочу подякувати Сергію Конограю – це наш друг, який колись працював у нас на підприємстві, - він дуже нам тоді допоміг, долучившись до таких перевезень.
А ще хочеться сказати добрі слова на адресу наших жінок – спілчанок-працівниць підприємства, хоча про те вже багато говорили та писали. Маю на увазі жіночу ініціативу, яка полягала у тому, щоб закуплені «первинкою» ПМГУ для привітання спілчанок з 8 березня подарункові картки «Епіцентру» використати для придбання речей, потрібних нашим військовим. Було це минулої весни, і ми разом з моєю доброю подругою головою цехкому ПМГУ ремонтного цеху гірничого департаменту Оленою Пантюх, яка зараз є військовою, взяли безпосередню участь у, так би мовити, втіленні цієї жіночої ініціативи в життя.
Нам передали тоді дуже багато подарункових карток і ми змогли на них придбати в «Епіцентрі» купу всього для наших хлопців з Тероборони: і взуття, і засоби гігієни, і різні інструменти – бензопили, «болгарки», перфоратори і таке інше».
І, навіть, коли потім за наполяганням чоловіка Оксана виїхала в евакуацію до Польщі, де приєдналася до інших евакуйованих колег з підприємства, вона і там не залишилася осторонь волонтерської діяльності. Оксана працювала в тамтешніх волонтерських центрах, що опікувалися біженцями з Україні. Одного разу супроводжувала перевезення через Польщу до кордону з Україною вантажу гуманітарної допомоги, яку на заклик ПО ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» зібрали для українських спілчан представники профспілок, що діють на підприємстві компанії «АрселорМіттал» у Бельгії.
Під час перебування в Польщі Оксана переконалася, що там значно легше та дешевше, ніж в Україні, можна придбати багато з того, в чому мали велику потребу українські військові. Тож на пожертвування, які продовжували надходити від різних людей, вона почала закуповувати, за її висловом, вже більш серйозні, ніж раніше, речі для колег-воїнів. Це – тепловізори, рації, дійшло і до придбання дуже потрібних на фронті автомобілів-позашляховиків.
Продовжила Оксана цим займатися і після повернення на Батьківщину в червні минулого року.
«Я курую впровадження проєкту WCM в підрозділах гірничого департаменту, тому особисто знаю чимало людей, які там працюють, у тому числі – в управлінні департаменту, є керівниками різних підрозділів, - говорить Оксана. – І я дуже вдячна багатьом з них за підтримку, вони завжди відгукуються, коли я звертаюся до них за допомогою. Жертвують на наші волонтерські справи хто скільки може, буває і доволі значні суми.
Тож маємо надію, що незабаром зможемо придбати черговий позашляховик для одного з військових підрозділів , у складі якого воюють наші колеги. Зазначу, що з 27 працівників нашої служби вісім пішли захищати Батьківщину, є рідні, які зараз воюють, у наших жінок-співробітниць. І ми в першу чергу піклуємося про забезпечення потрібними речами цих наших чоловіків.
На жаль, не оминули нас втрати – загинув наш добрий товариш і колега Олександр Пшеничний, якого всі любили та поважали в нашому колективі. Але ця біда дуже нас зблизила з його сестрою Катериною Шишкою. Ми разом з нею зараз багато займаємося тим, щоб наші воїни мали тактичні аптечки. Самі комплектуємо їх, закуповуючи для того турнікети та інші матеріали і препарати, необхідні для надання першої медичної допомоги у фронтових умовах. Бере в цій нашій волонтерський справі активну участь і одна моя знайома, яка зараз проживає в Сполучених Штатах, - Марія. Вона щомісячно переказує нам гроші для закупівлі медикаментів, а одного разу надіслала велику посилку з речами для наших військових.
Ще одна представниця нашої волонтерської команди, якій я теж дуже вдячна за допомогу, - це колишня співробітниця нашої служби, а зараз працівниця «Стіл Сервісу», Наталя Снігур. Вона в нас майстриня з кулінарних справ, ми купуємо для неї борошно, і вона в себе вдома зі своєю ріднею випікає чудові смаколики для наших воїнів – пиріжки, пряники і таке інше.
Тож у нас завжди є чим пригостити наших хлопців, коли вони приїжджають з фронту до рідного міста, завжди беремо з собою смачні гостинці, коли є можливість відвідати хлопців в місцях їхнього розташування. Ще одна моя знайома – теж Наталя, у неї чоловік працює на прокаті-3, в`яже дуже якісні зручні шкарпетки, що добре підходять до військового взяття. Так ми їх передали нашим воїнам вже мабуть більше сотні.
Співпрацюємо тісно з освітянами нашого міста. Зокрема, домовилися з одним ліцеєм і там плетуть потрібні на фронті маскувальні сітки з тих тканин, що ми надаємо. А учні цього ліцею на наше прохання нещодавно підготували листи до наших військових – з побажаннями, яскравими малюнками. Все це ми переслали нашім хлопцям, і як відзначив Святослав Кузьменко, про якого я вже згадувала, їм було дуже приємно отримати такі вітання від дітей, це дуже зігріває душу у фронтових умовах.
Ну, і звичайно, займаючись волонтерською справою, ми постійно контактуємо з нашою Профспілкою, зокрема, з головою цехкому ПМГУ нашого департаменту Оленою Могилою. Наша Профспілка дуже багато робить для допомоги військовим. Як відомо, «первинка» ПМГУ постійно закуповує якісь речі для воїнів-спілчан, тож ми завжди намагаємося якнайскоріше це отримати та переслати нашим колегам в лавах ЗСУ. Ось нещодавно пересилали хлопцям шапки-балаклави та шкарпетки, про які подбали в Профспілці. А до того були спальні мішки та термоблізна. Згадую, як дякував за термобілизну Сашко Пшеничний, так склалося, що вона зігрівала нашого загиблого Героя в останні дні його життя.
Та особлива подяка від хлопців Профспілці за забезпечення бронежилетами та захисними шоломами. Дуже вони задоволені якістю цих речей, тим, що вони не важкі. Це дуже важливо, як зазначав Святослав Кузьменко, бо ось він, наприклад, воює в складі розвідувального батальйону, де потрібно часто і швидко переміщуватись, тому кожний зайвий кілограм на плечах додає складнощів під час виконання бойових завдань.
Так що ще раз хочу подякувати всім, хто нам допомагає в нашій волонтерській справі, продовжуємо разом підтримувати наших воїнів, робимо все, кому що під силу, щоб наблизити нашу Перемогу».
P.S. Поки цей матеріал готувався до публікації від Оксани надійшло повідомлення про те, що її колеги-воїни, котрих разом з іншими побратимами з Кривого Рогу нещодавно було перекинуто на Донецький напрямок, мають потребу в двох тепловізійних прицілах. Щоб їх придбати, необхідно зібрати 110 тисяч гривень. Так що волонтери знову звертаються до всіх з проханням про допомогу, бо важлива кожна гривня.
Грошові пожертви робити на банківську картку 5168 7422 3100 3231.