Зробив у молодості вірний вибір
В цьому впевнений наш спілчанин Олег Вуфко. Працює він залізничником вже рівно 25 років, і весь час на одному місці – в залізничному цеху №2 нинішнього ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Не можу сказати, що з дитинства мріяв про роботу на залізниці, що ще школярем уявляв, як буду водити таку важку техніку, якою є локомотив, - зізнався Олег. – Але, коли після закінчення школи постало питання, чим займатися далі, то якось так само собою склалося, що вирішив я вступити на навчання до Тернівського індустріального технікуму за спеціальністю «обслуговування та ремонт рухомого складу».
Після закінчення технікуму від родичів дізнався, що залізничників запрошують на роботу на тодішній комбінат «Криворіжсталь». Ось так з 2000-го року я і працюю тут – в залізничному цеху №2».
Пощастило з наставниками
За словами Олега, йому тоді дуже пощастило з наставниками. Вдячний він за науку двом досвідченим машиністам тепловоза – Петру Агофоннікову та Сергію Гусєву. Виявилися вони настільки гарними вчителями, що, завдяки їм, вчорашньому студенту вистачило одного року, який він пропрацював помічником машиніста, щоб набратися необхідних знань та успішно скласти іспит на машиніста.
Йому тільки-но виповнилося 20 років, а він вже здобув право самостійно здійснювати керування локомотивом, маючи посвідчення машиніста, - не без гордощів згадує Олег ті часи.
Як машиніст тепловоза починав він з обслуговування дуже гарячої ділянки металургійного виробництва – знаменитої доменної печі №9, перевозячи звідти для подальшої переробки рідкий чавун, який видавала домна. Потім працював і в інших місцях, де виробництво теж відзначалося важкими умовами праці, наприклад, на рудному дворі аглофабрики того ж таки металургійного виробництва. Загалом, за минулі роки Олег встиг познайомитися з залізничними шляхами на значній території підприємства.
Останнім часом він працює на так званому зовнішньому колі гірничого департаменту, перевозячи, переважно, концентрат, вироблений на рудозбагачувальних фабриках, на залізничну станцію «Східна», звідки ця продукція потім транспортується далі для доставки її споживачам вже залізничниками «Укрзалізниці». Хоча іноді Олегу доводиться перевозити також і агломерат з території ГД на доменні печі підприємства.
При цьому Олег завжди готовий і до іншої роботи. Так, набутий за роки досвід плюс пройдене відповідне навчання дозволяють йому успішно підміняти тимчасово відсутніх на роботі колег, які працюють на посаді машиніста-інструктора локомотивних бригад. Тож сьогодні вже нинішні новачки ЗЦ-2, а в більшості – це молодь, можуть дякувати Олегу Вуфку за добре наставництво.
Плюси - очевидні
«Знаєте, що я кажу молодим хлопцям, які поповнюють наш колектив? Може ви і знайдете роботу з більшою зарплатою, але, якщо ви хочете бути залізничниками, то і в роботі у нашому цеху є свої плюси, - поділився Олег. – Наприклад, приємно бачити, як у нас на підприємстві дбають про поліпшення умов праці та виробничого побуту. Для працівників нашого цеху позитивні зміни в цьому відношенні, як я вважаю, мають бути очевидними.
Ось візьмемо банні приміщення, де миються та перевдягаються працівники нашого цеху. За останні роки спочатку виконали капітальний ремонт бані на третьому поверсі, а зараз вже, як то кажуть, тішать око і відремонтовані за сучасними стандартами приміщення поверхом нижче. Вже теж туди заселяємося.
А самі наші тепловози? Їх парк теж поступово оновлюється в результаті капітальних ремонтів, для яких ми відправляємо нашу техніку на спеціалізовані ремонтні заводи.
Так що сьогодні в кабінах деяких наших тепловозів можна почувати себе буквально як удома. Там є все: і кондиціонер, щоб не страждати на роботі від літньої спеки, і мікрохвильова піч, що розігріти їжу і поїсти її теплою, залишаючись на робочому місці, і чайник, щоб швиденько приготувати чай або каву. Про такі зручності в кабінах наших локомотивів ще в недалекому минулому можна було тільки мріяти.
Ще один очевидний плюс для наших працівників - це підтримка з боку нашої Профспілки – ПМГУ, до якої я вступив відразу, як тільки почав працювати на комбінаті. Що значить бути членом ПМГУ, які це переваги дає у порівнянні з іншими профспілками, котрі свого часу теж намагалися створити свої осередки у нашому колективі, наші хлопці особливо оцінили в умовах нинішньої війни. Коли розпочалася масова мобілізація, то виявилося, що тільки ПМГУ здатна допомагати своїм спілчанам, призваним на військову службу.
Дуже дякують наші хлопці, що стали військовослужбовцями, за передані їм від ПМГУ бронежилети, каски, ліхтарики, термобілизну, плащі-намети та інші речі, які спеціально закупили в нашій Профспілці для мобілізованих спілчан. Я особисто відправляв такі дуже потрібні при перебуванні у війську посилки від ПМГУ двом своїм напарникам, машиністам, що працювали до мобілізації зі мною на одному тепловозі, але в інших змінах. Тож чув від них, як то кажуть, з перших вуст дуже позитивні відгуки про отримані речі, про їхню високу якість.
Підтримую з напарниками зв'язок і, слава Богу, з ними все добре. Але, на жаль, є в нашому колективі і втрати, багато добрих знайомих вже ніколи не повернуться додому…Тому хочеться всім побажати, насамперед, миру, щоб для всіх наших колег якнайскоріше залишилися в минулому воєнні тяготи та ризики і вони знову змогли стати до мирної праці у рідному колективі».